Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що виконавче провадження не може бути відокремлено від судового провадження (справа "Сіка проти Словакії" (Sika v. Slovakia), N2132/02, пп. 23-26, від 13 липня 2006 року). Дану позицію ЄСПЛ підтримує також у справі "Васильчук проти України" (Заява N31387/05, остаточне рішення 10.05.2010).

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя – захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Виконання судових рішень, зокрема у господарських справах, є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованою Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997.

Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних чи приватних виконавців.

Після набуття чинності змін до Конституції України щодо правосуддя, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» зросли значення та вплив судової практики Верховного Суду, зокрема, у господарських спорах при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, державних та приватних виконавців.

Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. В свою чергу, частина 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховуєвисновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, саме коли відбувається вибір і застосування норми права, правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах  беруться до уваги шляхом врахування. 

Існує два підходи у розумінні дієслова «враховує»:

• варіант 1 – під дієсловом «враховує» треба розуміти ознайомлення з висновком та його осмислення;
• варіант 2 – під дієсловом «враховує» розуміється обов’язкове використання такого висновку при обґрунтуванні судового рішення з метою сталості та єдності судової практики.

На мою думку, у вказаному Законі під дієсловом «враховує» розуміється саме обов’язкове використання такого висновку Верховного Суду при обґрунтуванні судового рішення. Але мовна конструкція «враховує» є недосконалою і має бути більш точно виражена шляхом внесення відповідних змін до законів. При цьому необхідно зазначити, що права суду першої та другої інстанції відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах з обґрунтуванням мотивів цього відступу у будь-якій нормі ГПК України не зазначено.

Тому, саме врахування судової практики Верховного Суду суддями першої та другої інстанцій забезпечує її сталість та єдність.

Разом з тим, право суду відступити від висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду визначено лише для касаційної інстанції у чітко визначених законодавством випадках шляхом її передачі на розгляд палати, об’єднаної палати чи Великої Палати ВС (ст. 302 Господарського процесуального кодексу України).

Судова практика Верховного Суду у господарських спорах при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, державних та приватних виконавців складається з:

1) постанов Великої Палати Верховного Суду;

2) постанов Об’єднаної палати Касаційного господарського суду;

3) постанов колегій суддів Касаційного господарського суду.

На даний час, Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою сталості та єдності практики розглянуто всього декілька справ, наприклад справи, що стосуються застосування  Закону України «Про виконавче провадження» (справа №34/559, справа №19/5009/1481/11 та справа №34/284).

Важливо зазначити, що розгляд касаційних скарг щодо судових рішень, пов’язаних з оскарженням  рішень, дії або  бездіяльність державного виконавця, або іншої посадової особи органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не входить до повноважень певної палати і здійснюється усіма суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Досить важливим є те, що при поданні касаційної скарги на ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно обов’язково зважати на існування особливої підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за такими скаргами.

Так, ч. 2 ст. 293 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Це новела кодексу, що надає касаційному господарському суду певну дискрецію при відкритті касаційного провадження.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 (прийнятої 11.03.1980) щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, під останніми слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Так, судова колегія визначає чи матиме рішення за наслідками розгляду такої скарги значення для формування єдиної правозастосовчої практики чи ні.

Тому, досить важливим є зазначення у касаційній скарзі обґрунтування таких доводів:

1) яка правозастосовча практика ВС склалася з даного питання застосування норм права (номери справ та приклади застосування норми права);

2) наскільки вона є єдиною (зазначення різного застосування або відсутності практики);

3) яке значення для судової практики буде мати рішення по цій справі;

Саме наявність мотивованого обґрунтування цієї підстави суттєво впливає на відкриття касаційного провадження.

Не менш важливо відмітити, що зміст касаційної скарги ні в якому разі не повинен зводитися до переоцінки обставин встановлених судами першої та апеляційної інстанції, адже це суперечить вимогам ст. 300 Господарського процесуального кодексу України.